Порушення мовлення у дітей

Як приємно чути, коли дитина правильно розмовляє, чітко вимовляючи усі звуки рідної мови, доцільно вживає слова та правильно узгоджує їх між собою в реченні, безпомилково пише та читає. Однак є значна кількість дітей, у яких спостерігаються порушення мовлення. Як вони проявляються та чим спричинені коротко розповімо. Відразу слід зазначити, що поради "виговориться", "само пройде", "переросте" є хибними та можуть тільки зашкодити вчасному виправленню мовленнєвих порушень шляхом логопедичних ігор-занять.

Найбільш яскраво порушення звуковимови у дитини проявляються у вигляді заміни одного звука іншим, його спотворення, пропуску, перестановки або додавання. При спотворенні повноцінний звук деформується наявністю надмірного шуму, присвисту чи призвуків: наприклад, гаркавий "р" (вібрує горло, а не кінчик язика), міжзубний "с" (кінчик язика знаходиться між зубами) тощо. При заміні один звук замінюється іншим і часто дитина їх плутає у вимові: наприклад, "с"-"ш" (замість "сумка" звучить "шумка", замість "чашка" – "цяська") або "л"-"р" (замість "ручка" чуємо "лучка", слово "лампа" перетворюється на "рампа"). Перестановка може стосуватися будь-яких звуків, часто складів, і проявлятися найчастіше у багатоскладових словах або словах зі збігом приголосних. Тоді в мовленні дитини можна почути "пакла" замість "палка", "летевізор" − "телевізор". Буває так, що у вимові дитина пропускає складний для її промовляння звук (наприклад, каже "коова" замість "корова", замість "ложка" − "ожка") або додає інший, найчастіше голосний, для полегшення вимови (наприклад, замість "стіл" каже "сетіл", замість "ключ" – "килюч").

Порушення звуковимови іноді поєднується з відставанням у розвитку словника, граматичної будови та всього зв’язного мовлення. Дитина може плутати слова, які схожі за звучанням (наприклад, "лак – бак – сак – рак – мак"), або такі, що позначають близькі за значенням поняття (наприклад, "шорти – штани", "тарілка – блюдце"); не можуть дібрати потрібне слово (наприклад, визначити, як краще сказати "рудий апельсин" чи "оранжевий апельсин", "карі очі" чи "коричневі очі"). Буває так, що дитина не може узгодити слова в реченні (наприклад, каже "мама прийшов" замість "мама прийшла", словосполучення "великі м’ячі" замінюється на "велика м’яч"), не вміє використовувати прийменники (наприклад, каже "квіти на вазі" заміть "квіти у вазі", "яблука під тарілка" замість "яблука на тарілці") тощо.

У школярів не виправлені у дошкільному віці порушення мовлення призводять до виникнення помилок при читанні та / чи письмі. Читаючи, дитина не здатна утворити склад (наприклад, читає "м", пауза, "а" замість злитого "ма"), може пропускати, додавати, переставляти букви, не розуміє прочитаного. На письмі дитина часто плутає схожі за написанням рукописні (наприклад, в-д) та друковані (наприклад, П-Н) букви або на позначення схожих у вимові звуків (наприклад, "з"-"ж": замість "зелена жаба" пише "желена заба"), додає, пропускає чи переставляє окремі літери або склади.

Порушення мовлення можуть супроводжуватися специфічними особливостями:
а) підвищеного слиновиділення у вигляді постійного витікання (найчастіше з одного куточка рота);
б) переривчастого мовленнєвого дихання (короткий, судомний вдих чи видих);
в) темпу (прискорений або уповільнений, переривчастий внаслідок наявності запинань);
г) голосу (тихий або, навпаки, надмірно гучний, затухаючий на кінець фрази, гугнявий);
д) інтонації (невиразність, монотонність);
е) нервової системи (органічні ураження) та
є) м’язів (підвищений або знижений тонус язика, губ, м’якого піднебіння, голосових зв’язок).

Основними причинами мовленнєвих порушень можуть бути:
1) наслідування дорослих, які розмовляють неправильно (слід обмежити контактування з ними);
2) недостатність сприймання та розрізнення звуків (звернутися до вчителя-логопеда);
3) розщеплення губи та / чи піднебіння («заяча губа», «вовча паща»), неправильний прикус, вкорочена під’язикова зв’язка (варто проконсультуватися у лікаря-ортодонта);
4) аденоїди, поліпи носової порожнини, викривлення носової перетинки (звернутися до лікаря-отоларинголога);
5) несприятливі фактори під час вагітності та пологів (токсичні, наркотичні речовини, алкоголь, антибіотики, токсикоз, асфіксія, черепно-мозкова травма, менінгіт, енцефаліт тощо) (постійний нагляд лікаря-невропатолога);
6) недостатність функцій зору, слуху, інтелекту, уваги та пам’яті, рухової та емоційно-вольової сфер (доцільно звернутися до педіатра та психіатра).

У будь-якому разі, одразу при виникненні порушень мовлення, слід проконсультуватися з учителем-логопедом, який порекомендує комплекс вправ для розвитку м’язів язика та губ, нормалізації мовленнєвого дихання, активізації пальчикової моторики.

Автор: Юлія Рібцун, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник відділу логопедії Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України